Вже зовсім скоро початок нового
навчального року. Вмотивовані вчителі готуються до нових викликів, особливо в
умовах воєнного стану. Планування, навчальні матеріали, самоосвіта, щось цікаве
й корисне, щоб мотивувати учнів до навчання, і, звичайно, підготовка кабінетів.
Добре, коли кабінет у вас є. Коли ви працюєте у ньому не перший рік, підтримуєте
порядок, облаштовуєте його, вкладаєте у нього свій час, сили й кошти. Коли в
будь-який момент навчального року або навіть під час канікул до вашого кабінету
можна привести делегацію батьків чи іноземних гостей — і вам не соромно, бо ваш
кабінет майже взірцевий.
І зовсім інакше, коли цей кабінет у вас просто забирають, а ви
не можете нічого заперечити, бо це не ваша власність (колись так моїй мамі
сказала її колишня директриса – ватниця і поціновувачка регіоналів та руцького
миру). А що ж дають натомість? Значно менше, неохайне й недоглянуте приміщення без
нормального освітлення з кривою пліснявою підлогою, плінтусами та лінолеумом,
що відстають, подряпаними і засмальцованими дверима, брудними вікнами без
фіранок і сірим, колись білим підвіконням. А фраза «там же зроблять ремонт»
іноді означає лише одне: за кілька днів до початку навчального року просто
пофарбують стіни.
Ця історія з кабінетом чомусь згадалася мені саме зараз.
Колись я працювала в ліцеї №2. За кілька років мене встигли
«пофутболити» з кабінету в кабінет — із кращого до гіршого, а зрештою до
найгіршого, саме такого, як я і описала вище.
До речі, тоді історія з моїми кабінетами набула розголосу.
До чого я все це розповідаю?
Такі шахові партії з кабінетами ведуться виключно
керівниками. Проте одне із завдань
керівника—дбати не лише про організацію навчального процесу, а й про комфортну
моральну та психологічну атмосферу в колективі. Рішення щодо робочого простору
педагога також мають значення. Особливо коли вчитель роками облаштовував
кабінет, створював у ньому комфортне освітнє середовище, збирав матеріали,
обладнання та навчальні ресурси, а потім змушений усе це не просто переносити в
інше приміщення, а взагалі не розміщувати, бо місця для
національно-патріотичних предметів і дитячих проєктів просто немає. Кабінет –
це не просто стіни, це простір для виховання. Коли вчитель втрачає облаштований
простір, втрачає, на сам перед, учень. Нерівноцінна
заміна кабінету, необхідність його облаштовувати та повна невизначеність до
останніх днів серпня не мотивує. Навпаки, ДЕмотивує. І це зі мною вже не
вперше. Чи було після цього бажання працювати? Так. Але воно повільно вмирало. Тримали
учні, батьки та друзі (дехто з випускників також став другом) і звичайно ж
тримала відданість професії. Тримала
любов до того, що я роблю, бо я люблю вчителювати.
У керівництва є багато різних способів впливати на
психологічний стан працівників - від схвалення його інноваційної діяльності до
мобінгу. Кабінет — лише один із них. Іноді те, що для керівника є просто організаційним
рішенням, для вчителів стає черговим сигналом: «Ваша робота і ваші зусилля знецінені». А мотивація складається саме з
таких, на перший погляд, дрібниць. Сподіваюся, мої колеги-вчителі вже готові до
нового навчального року — не лише професійно, а й морально.
Бажаю всім спокійного навчального року, мудрих управлінських
рішень, поваги до праці педагогів і якомога більше мотивації — а не
ДЕмотивації, бо без нас дітей буде вчити ворог.
Тримаємо стрій з вірою в ЗСУ!
