Рудименти «совка» або МОБІНГ – проблема української освіти, яку приховують.

Рудименти «совка» або

МОБІНГ – проблема української освіти, яку приховують.

Учителями повинні бути люди чесні, діяльні і працьовиті; не тільки для годиться, а й насправді вони повинні бути живими взірцями чеснот, що їх вони мають прищепити іншим.  (Ніщо удаване не може бути тривалим).

Я.А. Коменський

Пам'ятайте, що перед тим, як взятися за виховання людини, треба самому зробитися людиною; треба, щоб у вас самих склався той взірець, який повинна наслідувати дитина. Ж.-Ж. Руссо

Вчитель – це завжди взірець, щоб він не робив. Ми виховуємо на власному прикладі – це наше ставлення до роботи, стосунки із учнями, манера спілкування в колективі, поведінка, спосіб життя, принципи, правила, вподобання, точка зору і можна ще багато перелічувати пунктів на які звертає увагу оточення вчителя, а це діти, учні, колеги, сусіди, родичі, сторонні перехожі, всі, з ким перетинаються наші життєві шляхи.

Коли я готувала цей матеріал, я знайшла безліч чудових висловів про вчителя, про його кропітку і нелегку працю, про важливість вчителя у формуванні особистості, про повагу і любов, дружбу і підтримку, про те, що дає мені сили і шалену мотивацію, а також гордість від того, що я обрала правильний шлях у своєму житті. Але, цю статтю я хочу присвятити проблемі, яка була і є, я не пишу, що вона буде тому, що з проблемою треба боротися вже і зараз, щоб не страждати від неї ще більше у майбутньому. Ця проблема – МОБІНГ!

Believe in your vision and your team: “If your actions inspire others to dream more, learn more, do more and become more, you are a leader.” 

John Quincy Adams (the sixth president of the United States from 1825 to 1829)

“What you do has far greater impact than what you say.”

 Stephen Covey, author and educator

“Ninety percent of leadership is the ability to communicate something people want.”

Dianne Feinstein, U.S. Senator

«Божевільний той, хто, не вміючи керувати собою, хоче керувати іншими.»

 Публій (політичний діяч Римської республіки)

«Про розум правителя першим ділом судять по тому, яких людей він до себе наближає.»

Макіавеллі (державний секретар Флоренції, політичний діяч, філософ)

Мо́бінг (англ. mobbing від mob  — «натовп»)  — це систематичне цькування, психологічний терор, форма зниження авторитету співробітника у колективі, шляхом здійснення на нього психологічного тиску у вигляді приниження гідності, зазвичай з метою його звільнення [1]. 

Цікаво описує мобінг доктор Дженіс Харпер: «Mobbing is a form of group aggression innate to primates, and that those who engage in mobbing are not necessarily "evil" or "psychopathic," but responding in a predictable and patterned manner when someone in a position of leadership or influence communicates to the group that someone must go. For that reason, anyone can and will engage in mobbing, and that once mobbing gets underway, just as in the animal kingdom it will almost always continue and intensify as long as the target remains with the group. Mobbing is a form of group aggression on a continuum of structural violence with genocide as the most extreme form of mob aggression.» [2] (Janice Harper, Ph.D., is a cultural anthropologist specializing in conflict and organizational cultures. Her work has spanned a range of social problems, including health, environment and human rights.)

Мобінг направлено на того, кого хочуть вижити з колективу. Тільки у світі людей все на багато складніше, ніж у тварин. Вони вбивають жертву тільки коли голодні, а люди від цього процесу отримують задоволення.

Питання мобінгу в зарубіжних джерелах розкривається, на мій погляд, зрозуміліше, тому я вашій увазі буду також надавати інформацію англійською мовою, для порівняння.

Чи ви, шановні читачі, переживали на власному досвіді мобінг? Я так!

Уперше це явище описано на початку 80-х рр. XX ст. німецьким фахівцем в галузі індустріальної психології Хайнцем Лейманном після проведених досліджень у скандинавських країнах. Він описав мобінг і охарактеризував його як психологічний терор (психологічне насильство), що включає систематично повторюване вороже й неетичне поводження одного або декількох людей, спрямоване проти іншої людини, в основному однієї.

Психологічне насильство, а також психічне, емоційне чи ментальне зловживання (від англ. psychological violence, psychological, emotional or mental abuse) — це форма насильства, яка характеризується тим, що сама людина піддається або піддає іншу особу поведінці, яка може призвести до психологічної травми, включаючи тривогу, хронічну депресію або посттравматичний стресовий розлад.

Починаючи з 1996 року не було узгодженого погляду на визначення «психологічного насильства». Таким чином, клініцисти та дослідники пропонують іноді розбіжності цього визначення:

«Психологічне насильство — це будь-яке зловживання, яке є емоційним, а не фізичним. Віно може включати в себе будь-яке слово від словесного зловживання та постійну критику до більш витончених тактик, таких як залякування, маніпуляції та відмову будь-коли бути задоволеними від дій інших. Три загальні закономірності зловживань — агресія, заперечення та мінімізація»; «Утримання є ще однією формою заперечення, включає в себе відмову слухати, відмову у спілкуванні та емоційне відкликання як покарання».

Звинувачення, осуд та перехід на особистості — це кілька ідентифікаторів словесного зловживання, які можуть вплинути на емоційний стан. Самостійність та емоційне самопочуття жертви змінюються і навіть зменшуються через словесне зловживання, як результат — серйозні психологічні наслідки. Ще один ідентифікатор –це  тактика «промивання мізків», яка також може потрапити під визначення «психологічне насильство», але воно полягає саме в маніпуляції з емоціями жертви. Потерпілий може відчувати, що на його емоції зловмисники впливають настільки, що неможливо більше визнати свої почуття щодо проблеми, яку переслідувач намагається контролювати. В результаті систематично зменшуються самовизначення та незалежність потерпілого.

Міністерство юстиції США визначає емоційно образливі риси як такі, що спричиняють страх чи занепокоєння: залякування, загроза фізичної шкоди собі, партнеру, дітям або родині чи друзям партнера, знищення домашніх тварин та майна, вимушена ізоляція від сім'ї, друзів або школи чи роботи. Тонкі емоційно образливі тактики включають в себе образи, приниження, свавільна та непередбачувана непослідовність і газлайтинг  (англ. gaslighting) — форма психологічної маніпуляції, метою якої є змусити жертву сумніватися в адекватності свого сприйняття навколишньої дійсності, ставлячи під сумнів власну пам'ять та розсудливість, наприклад, заперечення того, що сталися попередні зловмисні інциденти). Сучасні технології призвели до нових форм зловживань, шляхом текстових повідомлень та цькування в Інтернеті, кібербулінг. Cyberbullying or cyberharassment is a form of bullying or harassment using electronic means. Cyberbullying and cyberharassment are also known as online bullying.

У 1996 році «Health Canada» стверджувала, що психологічне насильство «базується на силі та контролі» та визначає емоційне зловживання, як таке, що включає відмову, приниження, тероризування, ізоляцію, корупцію/експлуатацію та «заперечення емоційної реактивності» яка характерна для емоційного насильства. [3]

Джерело однієї з найбільших профспілок Сполученого Королівства Amicus - MSF Union віддає перевагу терміну «булінг».

Bullying has many different guises and can occur in a variety of different situations, making it hard to give it one definitive description. The following definition is often used to describe what workplace bullying is: “Persistent, offensive, abusive, intimidating or insulting behaviour, abuse of power or unfair penal sanctions which makes the recipient feel upset, threatened, humiliated or vulnerable, which undermines their self-confidence and which may cause them to suffer stress.” Amicus - MSF Union, 1994.

Bullying at work can be broadly broken down into two different types. That which is:

·        personal in nature – e.g. derogatory remarks about a person’s appearance or private life;

·        work-related – e.g. questioning a person’s professional competence, allocating unachievable tasks.

Many bullies will of course engage in both types of bullying when targeting an individual/individuals.

Psychologist Pauline Rennie Peyton offers a more detailed classification of types of bullying behaviour as follows:

·     threat to an employee’s professional status, e.g. continually questioning an individual’s competence, public professional humiliation, belittling of opinions, accusations of lack of effort;

·     threat to an employee’s personal standing, e.g. intimidation, insults, ridicule, malicious gossip, name calling;

·     isolation, e.g. physical or social exclusion, such as withholding of information, preventing fair access to opportunities;

·     overwork, e.g. the imposition of impossible deadlines, providing unnecessary distractions, unfair allocation of work;

·     destabilisation, e.g. removing responsibility, setting up to fail, unfair or excessive criticism, constant reminders of past mistakes, refusal to recognise or praise good work.

 This typology offers a useful range of examples of unacceptable behaviours which can be used in anti-bullying initiatives.

It is important to appreciate, however, that where any of the behaviours described above occur as an isolated incident, this does not usually constitute bullying. Rather, what you should be looking for is repeated patterns of such behaviour, or behaviour that escalates in nature.

Kaj Björkqvist Professor of Developmental Psychology Åbo Akademi University (Finland) observes: “During the early phases of the bullying process, victims are typically subjected to aggressive behaviour that is difficult to pin down because of its indirect and discrete nature. Later on more aggressive acts appear." [4]

Булінг/мобінг – це є систематичний процес!

Давайте підсумуємо, як виявити мобінг?

1.       Приховується позитивна інформація про особу. Все хороше, що ви робите для закладу, або плануєте зробити нівелюється.

2.       В колективі вас ізолюють, ігнорують. Ви помічаєте, що до вас не доходить робоча інформація або доходить із великим запізненням, або те що маєте по своїх посадових обов’язках робити ВИ, віддають виконувати іншій людині, щоб потім вказати на вашу професійну некомпетентність. Вас не запрошують на традиційні заходи, на які запрошували раніше.

3.       На вас зводять наклепи, свідомо і систематично, поширюють принизливі плітки, втручаються у ваше особисте життя, вишукують, випитують інформацію вашого минулого і теперішнього, шукають на вас компромати, а не знайшовши вигадують брудні історії та поширюють їх в колективі та за його межами.

4. Вас безперестанно і негативно критикують, висміюють.
5. На вас підвищують голос в присутності учнів, колег, батьків і ці  окрики є часто немотивованими.
6. На вас доносять керівництву. За вами ведуть постійне спостереження, наприклад, з ким ви спілкувалися, хто заходив до вашого кабінету і як довго він/вона там був, коли ви вийшли з роботи, коли прийшли, хто може бути вашими друзями.
7. Вас можуть підступно заохочувати діяти на боці тих, хто ніби не задоволений діями керівництва та підтримувати так звану «опозицію».
8. Вас принижують словами, безпідставно звинувачують.
9. Проти вас налаштовують ваших колег, тих, кого ви вважали своїми друзями, здійснюють тиск на учнів, залякують їх.
10. Якщо ви є заступником директора, вам не дають доручень, обмежують в доступі до інформації, яку ви маєте отримувати згідно ваших посадових обов’язків.
    
11. Вам без аргументів поступово знижують навантаження та пропонують вирішення проблеми шляхом домовленості, або зміни робочого місця, якщо ви не погоджуєтеся на умови які принижують вашу гідність, навантаження продовжують знижувати.
12. В соціальних мережах під вашими постами, де ви висловлюєте свою думку,
    
    з’являються образливі коментарі-наклепи, які принижують вашу гідність.

Ще хочу вам навести ще більш розширений приклад ознак мобінгу/булінгу запропонований Гері Немі журналу «Форбс». 

Gary Namie, PhD, director of the Workplace Bullying Institute, says these are the 25 most common tactics adopted by bullies, according to targeted victims [5]:

1.     Falsely accusing someone of “errors” not actually made.

2.     Staring, glaring, being nonverbally intimidating and clearly showing hostility.

3.     Discounting the person’s thoughts or feelings (“oh, that’s silly”) in meetings.

4.     Using the “silent treatment” to “ice out” and separate from others.

5.     Exhibiting presumably uncontrollable mood swings in front of the group.

6.     Making up own rules on the fly that even she/he does not follow.

7.     Disregarding satisfactory or exemplary quality of completed work despite evidence.

8.     Harshly and constantly criticizing having a different ‘standard’ for the target.

9.     Starting, or failing to stop, destructive rumors or gossip about the person.

10.                       Encouraging people to turn against the person being tormented.

11.                       Singling out and isolating one person from co-workers, either socially or physically.

12.                       Publicly displaying “gross,” undignified, but not illegal, behavior.

13.                       Yelling, screaming, and throwing tantrums in front of others to humiliate a person.

14.                       Stealing credit for work done by others.

15.                       Abusing the evaluation process by lying about the person’s performance.

16.                       Rebelling for failing to follow arbitrary commands.

17.                       Using confidential information about a person to humiliate privately or publicly.

18.                       Retaliating against the person after a complaint was filed.

19.                       Making verbal put-downs/insults based on gender, race, accent or language, disability.

20.                       Assigning undesirable work as punishment.

21.                       Making undoable demands– workload, deadlines, duties — for person singled out.

22.                       Launching a baseless campaign to oust the person.

23.                       Encouraging the person to quit or transfer rather than to face more mistreatment.

24.                       Sabotaging the person’s contribution to a team goal and reward.

25.                       Ensuring failure of person’s project by not performing required tasks: signoffs, taking calls, working with collaborators.

Що відбувається із вашим емоційним станом?

Employees who witness bullying can also be profoundly affected by it. For example, they can feel powerless and weak if they see a colleague being bullied but are too frightened to stick up for them in case they become a target themselves. If that colleague is forced to move department or even resign, the bystander may go on to experience ‘survivor guilt’.

Where witnesses see bullying going on, but detect a lack of will from the organisation to confront it, they can also lose trust and faith in their employer.

On a personal level, bullying can have distressing physical and emotional effects on the target. In Bullying at Work Andrea Adams (author) points out that it is often only when an individual becomes physically unwell that they finally realise they are being bullied. Emotional and physical symptoms of stress caused by bullying can include [4]:

Emotional	Physical
Anxiety	Feeling sick
Irritability	Sweating/shaking
Panic attacks	Disturbed sleep
Depression	Palpitations
Anger	Loss of energy
Lack of motivation	Stomach/bowel problems
Loss of confidence	Severe headaches
Feeling of isolation	Loss of libido
Reduced self-esteem	Minor aches and pains

Ви намагаєтеся не звертати уваги на емоційні негаразди на роботі. Навіть, коли доводиться звертатися до лікаря із проблемами тиску, головного болю, емоційного виснаження, ви не думаєте про те, що це можуть бути наслідки мобінгу.  Ви терпите, займаєтеся самозвинуваченням, що були не уважними і тому отримали зауваження, навіть коли на вас без причини підвищили тон, ви все одно думаєте, що це ваша провина і ви щось зробили не так. А коли вже точка кипіння досягає критичної позначки, ви заливаєтеся сльозами запитуючи «За що це все мені?!», а потім… а потім ви знову йдете на роботу і ваші ноги вже не несуть вас туди як пір’ячко, ви вже не летите, а повзете, як ніби ваші ноги у кайдани безвиході. І допоки ви мовчите і не намагаєтеся себе захистити, вас  методично добивають.

Процес виживання працівника із колективу містить у собі п'ять фаз: перша — це наявність тривалого й невирішеного конфлікту, друга — агресивні дії й ворожі відносини. Третя фаза - це залучення до конфлікту  керівництва, або керівник долучає інших співробітників і переслідуваний піддається наклепу. На четвертій фазі на працівника ставиться клеймо, і насамкінець штучно створені умови примушують жертву звільнитися. Саме такий процес відбувається у досліджуваному мною випадку у одній зі шкіл Львова.

Профспілки німецької корпорації IG Metall установили, що в 33% випадків нападником є керівництво. Підлеглий допускає спровоковані помилки, які гіперболізуються й представляються як такі, що майже звели фірму до катаклізму.

Якщо звернути увагу на європейський досвід у цьому питанні, то в книзі «Насильство на роботі» («Violence at Work»), виданою Міжнародною організацією праці (ООН) в 1998 р. мобінг наводиться в одному переліку з вбивствами, зґвалтуваннями й пограбуваннями. Пояснення цьому таке: необразливий на перший погляд у порівнянні з іншими видами фізичного насильства мобінг іноді закінчується у жертви зведенням рахунків з життям.

У січні 2002 р. У Франції було введено антимобінговий закон. У канадській провінції Квебек та в Колумбії прийняли законодавство проти агресії на робочому місці. Німеччина визнала, що мобінг створює умови, які призводять до різних захворювань. У Швеції керівники підприємств повинні створити такі умови праці, щоб запобігти й не допустити психологічного терору на робочому місці. З появою ознак мобінгу роботодавець зобов'язаний вжити контрзаходи.

Важливим фактором, провокуючим цькування, була і залишається заздрість. Її відносять до базових емоцій людини, неважливо — відкрита чи прихована. Також вважають, що підліткові і жіночі конфлікти найбільш небезпечні, бо йдуть на тлі відкритих і нічим не стриманих емоцій [1].

Яка ж ситуація із питаннями мобінгу в Україні?

Донині мобінг в Україні не мав суттєвого соціально-наукового аналізу та чіткого законодавчого визначення. 4 березня 2019 року до Верховної Ради було подано законопроект №10118 "про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії мобінгу", яким передбачається відповідальність за цькування на роботі. А 19 січня, в Україні набув чинності Закон №2657-VIII про протидію булінгу. Згідно із законом, булінг/цькування - діяння учасників освітнього процесу, які полягають в психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильству, в тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, які вчиняються стосовно малолітньої або неповнолітньої особи або такою особою щодо інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.[6]

Цього року, в Україні має з’явитися служба, Інститут освітнього омбудсмена. Освітній омбудсмен — посадова особа, на яку Кабінетом Міністрів України покладається виконання завдань із захисту прав у сфері освіти. Освітній омбудсмен призначається Кабінетом міністрів за поданням міністра освіти та науки. Передбачається, що в рамках повноважень освітнього омбудсмена буде функціонувати офіс, у якому працюватиме 51 особа. [7] Цей інститут мав запрацювати з січня 2019 року, але, на жаль, досі триває конкурс на цю відповідальну посаду.

І поки немає нормативно-правової бази щодо випадків мобінгу на робочому місці, захистити себе від неправомірної, неетичної поведінки адміністрації закладу освіти, ми можемо користуючись Законом №2657-VIII про протидію булінгу.

А зараз я хочу пояснити чому в назві моєї статті є фраза рудименти «совка» і навести вам особистий приклад мобінгу.

Казка про Школу – країну та її царицю.

В одній Школі-країні, живе-поживає директор-цариця, яку виховувала епоха жовтенят, піонерів, комсомольців та комуністів – епоха совка.  Вона очолила цей заклад освіти ще в часи УРСР, і не було в цій Школі-країні ні демократії, ні толерантного ставлення до учасників освітнього процесу, ні свободи слова, ні волевиявлення. В закладі панував авторитаризм з елементами терору щодо тих працівників, які мають власну думку, такий собі феодально-рабовласницький устрій, де години дають тільки через призму того на скільки низько ти прогнувся чи зробив реверанс, чи приніс «конверт із аргументами», чи вигідна з тобою співпраця і чи підтримуєш ти дії самої цариці. Правителька хизувалася перед усіма своїми зв’язками із чиновниками, юристами, а також різними важелями впливу,

таким чином здійснюючи моральний тиск на тих, хто і хотів би себе захистити, але «кинути себе під танк тоталітарного режиму Школи-країни» ніколи б не наважився, бо розподіл годин, діти тут навчаються, робота під домом, пенсійний/передпенсійний вік, «А якщо роботи не буде..» та парочка моїх улюблених фраз: «Та ну, вона ж потім «з’їсть!», «Ой, не хочу із нею зв’язуватися, краще потерплю!», «Та вона ж така мстива, що ти собі уявити не можеш! Знищить!». Так і працювали мешканці казкової «Школи-країни», хоча вона була більше схожа на країну жахів… Працівники намагалися зайвий раз не стикатися із царицею в коридорах і почувши її голос швидко змінювали свій напрямок руху. Виховання в цариці було барське, всі і завжди були їй щось винні. Її улюблена

тактика – це викликати у своїх підданих почуття провини і коли їх вибачали за ці неіснуючі провини, працівники не знали чим віддячити і присягали на вірність своїй володарці, бо так було безпечніше, знаходитися на її боці, ніж йти в опозицію, яка б вартувала їм життя.  Школа – країна була достатньо успішною, бо її створювали працьовиті вчителі, які і побудували цей авторитет, а мікроклімат «Школи-країни жаху» був, м’яко кажучи, нездоровий. І ось одного разу, потрапляє до цієї «країни» нова працівниця, яка на все дивиться широко відкритими очима, чистим серцем і душею. Перші дні ВОНА була у захваті від стосунків в колективі та доброзичливості колег. Занурюючись у бурхливе нове життя ВОНА все ідеалізувала, бо це було все нове, але де-які мешканці Школі – країні її пошепки попереджали: «Будь уважною!», «Не відкривайся кожному!», «Ти ще багато чого не знаєш!», «Попрацюєш побачиш!», «Не все так просто і гладко!»… І вони мали рацію… Перешим ЇЇ випробуванням було поїхати із групою учнів за кордон за власний кошт. Справа в тому, що в НЕЇ не було зайвих грошей, а ЇЇ відмову їхати цариця сприймала як особисту образу, а вчитель, що організовувала поїздку казала, що їм терміново потрібно заповнити одне місце, так як правителька їхати не може і ТИ маєш її виручити і таким вчинком показати що на ТЕБЕ можна розраховувати і перевести на постійну посаду вчителя, так як ТИ зараз на декретному місці. Це була така собі посвята… ВОНА відмовлялася як могла, бо у зв’язку із переїздом з іншого міста була в боргах і брати новий борг фізично не могла, але…під тонким психологічним тиском та складними сімейними обставинами ЇЇ вмовили. ВОНА влізла в борги на цілий рік і жили ВОНИ з мамою на  пенсію та ЇЇ пів ставки вчителя.

Наступний навчальний рік для НЕЇ став майже Джекпотом. ЇЙ запропонували посаду заступника з виховної роботи, а потім ще й висунули ЇЇ кандидатуру на премію однієї міської програми, за перемогу у якій ВОНА отримала у розмірі 25 тис. грн. і все було би добре, але почалися проблеми,

ситуація загострювалася, за період чотирьох з половиною років, цариця використала всі 12 ознак мобінгу, а за останні два роки це була боротьба на виживання ЇЇ з колективу і відповідно зі Школі – країні, бо ВОНА звикла говорити правду, мати свою думку, боротися і не здаватися. ВОНА багато чому була свідком, багато взнала, відкрила очі і «зняла рожеві окуляри». ВОНА почала боротися із несправедливістю, із «корупційною примарою совкового періоду». ВОНА перижила три види мобінгу: психологічне знущання, економічний тиск (зниження навантаження)  та кібербулінг. Звичайно, ВОНА продовжує боротися і зараз  ВОНА не сама, в НЕЇ є ціле військо порядних і чесних лицарів, які готові з новими силами йти до перемоги!

Я не буду вам розповідати всю казку в деталях, переживати і описувати весь пережитий НЕЮ стрес ще раз, дуже важко, скажу стисло, що було створено комісію, проведено роботу, зроблено висновки, написано накази по результатах перевірок. Підсумовуючи, хочу наголосити, комісія не визнала мобінгу, все списано на конфлікт, тому, що це є нонсенс, якщо простого вчителя захистять, тому, що у випадку так званої перемоги вчителя і визнання мобінгу директором, будь який вчитель зможе себе захистити, а це знову нонсенс, тому всі висновки були зроблені на перевагу конфлікту, мобінг – це не вигідно,  але боротьбу ще не закінчено. В Україні захистити себе від мобінгу з боку директора, який себе вважає всесильним і могутнім важко, але реально! Хтось має це почати! Давайте згадаємо «Попелюшку», і чудовий вислів: « І жодні зв'язки не допоможуть тобі зробити ніжку маленькою, душу - великою, а серце - справедливим.»

Я раджу всім, хто потерпає від мобінгу, не мовчати, захищати себе, боротися за справедливість, за свою честь та гідність! Боротьба триває! Декомунізації в освіті бути! Майбутнє за справжніми патріотами, за тими хто хоче змінюватися і змінювати, за тими, хто має честь і гідність та поважає ці цінності в інших! Майбутнє за справжніми лідерами які ведуть за собою, а не за совковими керівниками-диктаторами, які тільки можуть роздавати команди,  приписувати собі заслуги, робити все для галочки і знімати показні фото та відео.

З чого почати?

Якщо ви не знайшли підтримки на робочому місці і навіть шкільна профспілка не стала на ваш захист, як в моєму випадку, то вам варто писати заяву на керівника районного відділу освіти із проханням створення комісії по захисту вашої честі та гідності. Кожен випадок індивідуальний.

Спостерігачам або помічникам і прибічникам агресора важливо пам’ятати, що наступного разу жертвою можуть стати і вони…

Щодо себе, можу сказати, що я побачила своїх колег без масок. Я не розраховувала на відкриту підтримку, я не мала ілюзій, я просто була готова до тої вистави глядачем якої я стала. Так, «я сиділа в залі сама», я спостерігала як падали на сцену маски, я відчувала хвилі негативу і обурення тільки через те, що відстоювала свою думку, що не зрадила своїм принципам та проукраїнським позиціям, почуттю гідності і патріотизму. Я не поважаю тих, хто говорить про любов до дітей, про те що діти найголовніші і найважливіші в навчальному закладі, а на справді дітей не любить і не дає їм розвиватися, перешкоджає вихованню  і формуванню сучасних компетентностей, які підготують наших учнів до дорослого життя. На зборах колективу я навіть не намагалася себе захищати, бо мене б не почули. Я зробила висновки і я йду далі із високо піднятою головою. I stand strong in my values and hold my head high! Mені за себе не соромно! Я не маю відношення до створення корупційних схем, я не принижувала гідності своїх колег, не вимагала і нікого не примушувала порушувати закон. А цю статтю кожен прочитає по своєму і можливо після висловленої мною особистої думки мене знову будуть викликати на збори трудового колективу, які я вже тричі переживала. В колективі із мудрим лідером-керівником конфліктні ситуації будуть вирішуватися цивілізовано із дотриманням прав людини, етичних норм та закону, а не по правилам «совка».

Після закінчення роботи комісії та протягом періоду її роботи до мене підходили вчителі зі словами підтримки, але публічно стати на мою сторону вони не могли, через певні обставини і причини і я їм вдячна. Я взагалі вдячна за досвід, який отримала, я стала сильнішою, впевненішою, готовою до подальшої боротьби. Ви можете мене спитати як я можу далі працювати в цьому колективі, який підписував проти мене звернення та виступав з обвинуваченнями, був не щирим та зводив наклепи, свідомо перекручував інформацію та подавав неправдиву інформацію… але я скажу, що зможу. Весь той негатив, який я отримала я залишила ТАМ, в тих аудиторіях і кабінетах, я не взяла його із собою, бо він мене не стосується. Тому, я із задоволенням буду працювати далі і не переносити той негатив на робочі стосунки. Я не чекаю на допомогу, я просто хочу щоб мені не заважали виконувати мої обов’язки.

Тому, я впевнена, все буде Україна! Совку – минуле! Майдан нас змінив! Я за Честь і  Гідність! Правда на нашій стороні і ми переможемо!

P.S. Якщо ви є жертвою мобінгу і вам потрібна допомога і консультація, буду рада допомогти!

To Be Continued  

Список використаних джерел

1.     Мобінг [Електронний ресурс]: Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%B3. – Назва з екрану.

2.     Mobbing [Електронний ресурс]: Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Mobbing . – Назва з екрану.

3.     Психологічне насильство [Електронний ресурс]: Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B5_%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE . – Назва з екрану.

4.     Everything You Need to Know About Bullying [Електронний ресурс]: Режим доступу:https://www.southampton.ac.uk/assets/sharepoint/intranet/hr/How%20to/Everything%20you%20need%20to%20know%20about%20bullying.pdf. – Назва з екрану.

5.     How To Deal With A Bullying Boss [Електронний ресурс]: Режим доступу: https://www.forbes.com/sites/jacquelynsmith/2013/09/20/how-to-deal-with-a-bullying-boss/#22e9de0c3d37 . – Назва з екрану.

6.     Закон №2657-VIII про протидію булінгу [Електронний ресурс]: Режим доступу: https://www.unian.ua/politics/10414296-v-ukrajini-nabuv-chinnosti-zakon-pro-protidiyu-bulingu.html . – Назва з екрану.

7.     МОН вводить Інститут освітнього омбудсмена [Електронний ресурс]: Режим доступу:https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2613749-mon-vvodit-institut-osvitnogo-ombudsmena.html . – Назва з екрану.

Всі фотографії було взято з Інтернету.