Я дуже хвилювалася, тому що завжди важко почати. Я ретельно перечитала інформацію правил спілкування із військовими. Будучи дуже вразливою, боялася показати свої сльози. Дуже сподівалася не потрапити в якусь ситуацію, де могла б ненавмисно когось образити. Мене досі переповнюють емоції. Протягом двох годин ми ходили по корпусу реабілітації. На кожному поверсі, в коридорах і палатах ми знайомилися із тими, хто потрапив на лікування захищаючи нашу Україну, з нашими захисниками. Вони скромні і сором'язливі. Молоді хлопці і досвідчені військові. Вони тішилися як діти, а дехто емоції проявляв дуже обережно. Таке складалось враження, що їхні серця заховані у бронежилет, або "шубку" їжака. Не передати словами відчуття маленької перемоги, коли ці серйозні чоловіки починали посміхатися і йшли на спілкування. "Плюс", контакт є!
Я роздавала побажання, які писала по-особливому, я кожне налаштовувала на здійснення і уявляла себе доброю чаклункою. Сподіваюсь вони вже на шляху до здійснення. Я сиділа і думала, чи 60 листівок вистачить!? А коли віддала останню, зрозуміла, що треба було зробити на багато більше.
Ми побачили так багато історій, що можна почати писати книгу. Це поранена молоденька дівчина після крапельниці, поруч із якою сидів її коханий у військовій формі і тримав її за руку намагаючись весь її біль забрати собі. Це важко поранений хлопець, який доклав зусиль, щоб витягнути два побажання і передати своїй дружині, щоб вона їх прочитала і дівчина крізь сльози прочитала з початку йому:
"Ви мужня і сильна людина! У Новому році одна з Ваших мрій стане реальністю!" , а потім собі:
"Ваша підтримка цінніша за всі скарбі світу! Поруч із Вами є людина, яка подарує вам море любові і кохання у Новому році!"
Це дійсно було якесь диво, кожен витягав те, що йому було потрібно саме в цей момент.
Ще я запам'ятала очі одної молоденької дівчини, яка важко йшла по коридору. Стомлена від болю, засмучена, без особливо настрою спілкування. Я запам'ятала, як змінилося її обличчя, коли ми їй вручили зроблену з блискучого паперу червону рукавичку із побажаннями швидкого одужання, від учениці 2-го класу нашого ліцею.
Чим більше проходить часу від цього неймовірного Дня Святого Миколая, тим більше задується того, що відбулося всього лише за 2 години нашого візиту. На навіть пощастило потрапити до палати двох Миколаїв! І Миколай молодший пообіцяв нам також навалювати малюнок і привезти як подарунок до ліцею.
Сьогодні на педраді, я показала цю фото презентацію https://drive.google.com/open?id=1Xhs070ymZvuCe8V3XJ17oMzt_jg_KcBs і розповіла про отриманий досвід. Побачила очі своїх колег, почула слова підтримки після педради, зробила висновки. А вчора я також отримала подарунок і я тепер ще більше розумію реакцію військових на листи дітей :)
 |
| Безцінний подарунок від учениці 2-Б класу як подяка за те, що я прийшла передати вітання дітям від військових і подяку за чудові подарунки |
 |
| Тепер цей подарунок прикрашає мій кабінет. Це мій антистрес :) |
Я не підтримую (це я кажу дуже м'яко) тих людей, які мені говорять, що зустрічі із учасниками ООС, або учасниками Майдану, які я організовую для учнів нашого ліцєю, мають бути в певні дні, або кажуть учням, відвідування таких зустрічей не є обов'язковим. Я знаю одне, що війна закінчиться тільки тоді, коли люди про неї згадають!
Щиро дякую дівчатам волонтерам "Книжкової Сотні" Наталії Швагуляк, Христині Єрмаковій та Олені Чебелюк за неймовірний досвід, а також Матвієві Лозовику та Миськіву Роману за надійне чоловіче плече підтримки!
Слава Україні!
 |
| Наша весела кампанія |
 |
| Побажання і передбачення |
 |
| Мала честь сфотографуватися із поважним паном, який вподобав наш посібник Захист Вітчизни |
 |
| Позитивні емоції - це комплексне лікування :) |
.jpg)